“Формування духовних цінностей та соціального статусу громадянина України через взаємодію
дошкільного закладу і сім`ї ”.
Сьогодні , в непростих умовах утвердження загальнонаціональної свідомості, як ніколи , гостро набуло актуальності виховання громадянина – патріота, відповідального, відданого своїй країні. Тож можна сказати, що всі важелі до побудови майбуття як дитини, так і незалежної України тримають у руках педагоги та молоді батьки. Формування основ громадянської свідомості вихованців – один із найважливіших напрямків роботи дошкільного закладу.
Виховувати свідомого громадянина і патріота означає формувати в дитини комплекс відповідних знань, особистісних якостей та рис характеру, які в майбутньому стануть мотивацією до більшості повсякденних вчинків і поведінки взагалом.
Патріотизм – найвищий прояв духовного світу людини, він включає :
- патріотичну свідомість, громадську відповідальність, ініціативність та активність, готовність працювати на загальний добробут та авторитет Батьківщини
- повагу до Конституції, законів Української держави, високу правосвідомість
- досконале знання державної мови, турботу про піднесення її престижу і функціювання в усіх сферах життя і побуту
- повагу до батьків і свого родоводу, до традицій та історії рідного народу
- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про екологію та природу
- фізичну досконалість, високу художньо- естетичну культуру
- гуманність, високу культуру міжнаціонального спілкування.
Виховати дитину з високими моральними якостями можна лише поєднуючи патріотичне . морально- правове, художньо- естетичне, трудове та родинне виховання.
Кому, як не нам, педагогам довкілля, добре відомо, що саме в дошкільному найніжнішому віці формуються основи особистості, а отже, й риси громадянина. Знаємо і те, що чотири, п’ять років людині буває один раз у житті. І не має вона страждати від того, що найсензитивніший період її дитинства припав на час державних проблем і суспільної розгубленості. Діти мають бути Щасливими, радіючи кожному новому дню, і наше завдання – навчити малят
– любити свій народ таким, який він є, з його сильними і слабкими сторонами,
- прагнути робити добро, віддавати свої сили і здібності на користь рідній країні,
- відчувати себе не байдужими споживачами, а господарями на своїй землі, від кожного з яких залежить її розквіт і добробут.
Значення проблеми громадянського виховання в нашому суспільстві актуалізується у зв’язку потребою здійснювати державотворення в Україні на засадах демократії і гуманізму.
Виховання громадянськості набуває особливої уваги в усіх країнах світу. Наприклад, те,що в Сполучених Штатах Америки у дитячих садках уранці урочисто піднімають прапор, а ввечері опускають, багато про що говорить. А ми, навпаки, хаємо свою державу. І , начебто, не має нічого в ній гарного. Тут доречно пригадати слова Великого Кобзаря, який учив нас: “І чужого научайтесь й свого не цурайтесь.”
Етно педагогіка – ефективний засіб формування громадянської свідомості, почуття гідності тощо, бо розкриває багатющі виховні традиції українського народу. За допомогою традицій , обрядів, пісень та інших суто своїх специфічних засобів етнопедагогіка формує особистісні риси, притаманні українському народові, нам – українцям, що, до речі, високо цінуються у всьому світі.
Важливим напрямком патріотичного виховання є прилучення дітей до народознавства. Маємо збудити, схвилювати дитячу душу й засіяти в ній зерна любові до малої батьківщини та свого народу. Вихователі на заняттях використовують зразки усної народної творчості, яким притаманні теплота, оптимізм, утвердження добра, твори живопису, художнє слово, різноманітну наочність. Дбаємо про те, щоб імена видатних українців – Шевченка. Франка – були знайомі дітям. У доступній формі розповідають вихователі про науково- технічні здобутки країни.
Навчати малят шанувати батька – матір та інших членів родини допомагає співпраця з батьками: проводимо години спілкування, усні журнали “Без верби і калини нема України”, родинні свята.
В дитячому закладі створене таке середовище, в якому діти почуваються затишно. Для них обладнані куточки: національний, вулиці нашого міста, куточок живої природи, ігрові куточки та куточок відпочинку. Дитина має вчитися в діяльності, розвиваючи свої сили, можливості, здатність бачити речі та людей такими , якими вони є, а не такими , якими вона хотіла б їх бачити, або якими боїться побачити. Саме дитячий колектив має стати тим середовищем, де утверджуються риси майбутнього громадянина . Ось тому проблема взаємин у старшому дошкільному віці є особливо актуальною, а грунтом є спільна діяльність, в процесі якої педагог формує партнерські взаємини між дітьми таким чином, аби кожен з них почувався повноправним господарем ситуації, водночас визначаючи такі самі права за партнерами. Так формуються доброзичливість, взаємо підтримка, позитивний взаємовплив дітей одне на одного і водночас взаємна вимогливість. За таких умов дитина дедалі більше тягнеться до дитячого співтовариства, так зароджується колективістична спрямованість поведінки, формується законослухняний громадянин, людина, здатна брати на себе відповідальність, вболівати за спільну справу, патріот своєї країни.
Запорукою успіху у патріотичному вихованні дітей є орієнтація на співпрацю педагогів, батьків та вихованців. Однією з важливих умов виховання почуттів, і насамперед моральних, є відповідна організація життя. Важливо створити умови для активної діяльності дитини як в закладі так і вдома, щоб її прагнення до співучасті у житті людей і суспільних подіях могли реалізуватись у різних життєво- практичних ситуаціях. Педагог має правильно добирати художні твори з чітко вираженою виховною спрямованістю, застосовувати необхідні методи і прийоми педагогічного впливу для свідомого сприйняття і засвоєння дітьми ідей твору, сутності художнього образу, а також допомогти в цьому батькам вихованців. А допомагає повсякдень і повсякчас супроводити дитинство книжка. Як підібрати книжку дитині ?, яка книжка відповідає віку чи конкретній дитині? – на ці питання педагог повинен дати відповіді та рекомендації батькам. Та крім книжки для дитини на першому місці стоїть іграшка, яка допомагає розгорнути гру, викликати в дитини глибокі почуття. Ось тут і є потреба в спілкуванні щодо наявності асортименту іграшок. Більшість іграшок завозиться з Китаю, вони не відповідають віковим особливостям та гігієнічним вимогам, і в цьому “чужоземному “ царстві не має жодної фігурки українського походження. Тому перед державою стоїть завдання – подбати про виготовлення української іграшки.
В нашому закладі з`явилися національні ляльки, які ми придбали в “ Дитячому світі”, цю ляльку можна одягнути і роздягнути, розглянути, з чого складається українське вбрання.
Якщо говорити про етнопедагогіку, то все починається з раннього дитинства – це потішки, забавлянки, казочки, а головне—іграшка. Так в перших молодших групах слід звернути увагу на наявність народної іграшки, української яскравої ляльки, інше. Вживання усної народної творчості повинно проходити протягом всіх режимних моментів ( умивання, одягання, гра і т д.) – з цього починається привиття любові до своєї батьківщини.
Світ змінюється, змінюється і підростаюче покоління, змінюються їх ігри та іграшки, але вони повинні нести в собі зміст патріотичного направлення у вихованні. І задача педагогів та батьків приймати участь в організації дитячих ігор, стежити і керувати їх змістом.